Дебет-Кредит № 11 :: Франшизи, ліцензії і роялті: оподаткування резидентів

Дебет-Кредит № 11 (17.3.2008)
Суть справи :: Податковий облік

Увага! архівна публікація

Ця сторінка містить давню архівну публікацію бухгалтерського тижневика "Дебет-Кредит", яка в даний час, цілком можливо, втратила актуальність і може не відповідати чинним нормам бухгалтерського і податкового обліку.
Для роботи з актуальними матеріалами журналу перейдіть до ONLINE.dtkt.ua
або виберіть потрібний вам розділ ДК-порталу у верхньому рядку навігації.

Надання франшиз і ліцензій в обмін на платежі за типом роялті відбувається в нашій економіці не перший рік. Не вперше публікуються і статті з даної тематики. При цьому, що характерно, істотних змін в законодавстві не спостерігається. Тим самим не виникає і підстав для відходу від традиційної точки зору консультантів на оподаткування зазначених операцій. Однак останнім часом завдяки зусиллям деяких авторів тут явно намітилася «ПДВ-революція». Її мета - «навчити» франчайзерів і ліцензіарів, як не нараховувати податкові зобов'язання з ПДВ у ситуаціях, коли від цього податку просто діватися нікуди. Франчайзі та ліцензіати можуть заразом «дізнатися», що їх законні права на податковий кредит з ПДВ такими нібито не є. Остання обставина не дуже-то до душі і самим революціонерам. Але натомість перше захоплює їх настільки, що для позбавлення франчайзі податкових прав вони не проти навіть скористатися деякими з листів ДПАУ. Що стосується податку на прибуток, як і правових питань, то тут об'єктивно є певні труднощі, які потребують детального аналізу. Цьому і присвячена наша публікація.

правовий аспект

Зупинимося лише на головних моментах практики і права в сфері франчайзингу та патентного ліцензування. Однак розуміння основних відмінностей цих договорів як один від одного, так і від їх «суміжників» вже само по собі дозволить уникнути плутанини (див. таблицю ).

Отже, на практиці договір франчайзингу укладають дві сторони: франчайзер (франшизодавець, правовласник) і франчайзі (франшизоодержувач, користувач виняткових прав). Як правило, це не пов'язані між собою підприємства. Суть угоди в тому, що франчайзер надає франчайзі виключне право (франшизу, привілей) на використання (поряд з іншими франчайзі однієї мережі і з самим франчайзером) торгової марки та інших об'єктів права інтелектуальної власності франчайзера (в т. Ч. Комерційних таємниць) для заняття певним видом бізнесу на певній території і протягом певного часу за умови суворого дотримання вимог франчайзера щодо ведення бізнесу.

З такими вимогами нерозривно пов'язані зобов'язання франчайзера по наданню франчайзі різних консультаційних і тренінгових послуг (що може оформлятися окремим договором, але з посиланнями на договір франчайзингу), а також технологічної та іншої документації. І якщо в договорі обумовлена ​​територіальна монополія франчайзі, то франшиза називається головною (майстер-франшиза), якщо ж ні, то в наявності просто франшиза.

Загальний склад аналізованого надання (франшиза плюс послуги) - це так званий франчайзинговий пакет. Цей вираз, що є професійним сленгом, а не точним терміном, нерідко ототожнюють з поняттям «франшиза». Однак робити цього не варто, тому що франшиза, повторюємо, - привілей франчайзі у використанні чужих нематеріальних активів, тоді як отримання специфічного комплексу послуг франчайзера - обов'язок франчайзі.

За право користування інтелектуальною власністю франчайзера франчайзі виплачує йому роялті, для чого сторони вибирають одну з трьох схем.

Схеми виплати роялті:

• разовий паушальний внесок (lump sum) на початку дії договору (або на іншу дату);
• регулярні (протягом дії договору) платежі-роялті за фіксованою ставкою або як певний відсоток від мінливих торгової виручки франчайзі (т. е. роялті можуть бути або фіксованими, або змінними);
• один певний платіж на початку дії контракту (як би за підключення до фірмової мережі франчайзера) плюс регулярний потік роялті до закінчення його терміну. Оплата послуг франчайзера проводиться франчайзі в звичайному порядку на підставі відповідних актів.

У структурі ЦКУ франчайзингу відповідає комерційна концесія (гл. 76 ЦКУ). За договором комерційної концесії одна сторона (правовласник) зобов'язується «... надати іншій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг »(ст. 1115 ЦКУ). Обсяг наданого права розкривається в ст. 1116 ЦКУ: предметом договору комерційної концесії є «... право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць і т. П.), Комерційного досвіду та ділової репутації». Договором може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту. Про «консультативно-тренінгових» ж зобов'язання правовласника йдеться в п. 2 ст. 1120 ЦКУ.

Таким чином, франчайзинг охоплюється в гл. 76 ЦКУ досить повно. Підкреслимо, що замість терміна «франшиза» тут використовується близький йому за змістом термін «концесія» (дозвіл, поступка). При цьому, що важливо, наш законодавець не застосовує широкий термін «роялті», розумно замінюючи його влучним висловом «плата за право користування комплексом виключних прав правовласника». Такий підхід акцентується і в ст. 366 ГКУ, згідно з якою користувач комерційної концесії зобов'язується виплатити правовласнику обумовлену договором винагороду. Останнє може виплачуватися у формі разових або періодичних платежів або в іншій формі, передбаченій договором (ст. 369 ГКУ).

Далі. Згідно ст. 1109 ЦКУ за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін. Зокрема, розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності (знову термін «роялті» відсутня. - А.К.) визначаються в ліцензійному договорі. А ліцензія може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору (ч. 2 ст. 1108 ЦКУ), в якому до того ж може бути зазначено територіальне обмеження (або його відсутність) на використання ліцензії в межах України (ч. 7 ст . 1109 ЦКУ).

Залежно від кола осіб, що користуються «інтелектуальним об'єктом», ліцензія може бути:

а) виключної (ліцензіат тільки один; ліцензіар не може використовувати об'єкт);

б) одиничною (ліцензіат тільки один; ліцензіар вправі використовувати об'єкт);

в) невиключної (ліцензіар вправі і сам користуватися об'єктом, і «створювати» інших ліцензіатів) (ст. 1108 ЦКУ).

Якщо перенести все це на практику франчайзингу, то тут, як правило, має місце невиключна франшиза.

Далі відзначимо, що ні в ЦКУ, ні в ГКУ немає і терміну «роялті». Ми ж, слідуючи міжнародній практиці, використовуємо термін «роялті» в якості загального поняття для платежів за користування чужою інтелектуальною власністю. Тому підкреслимо лише для довідки, що відповідно до п. 3 Національного стандарту №4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності» 1 ліцензійний платіж - плата за надання прав на використання об'єкта права інтелектуальної власності, що є предметом ліцензійного договору. До ліцензійних платежів належать паушальний платіж (одноразовий платіж, що становить фіксовану суму), роялті (ліцензійний платіж у вигляді сум, які сплачуються періодично) і комбінований платіж (роялті, що включає роялті та паушальний платіж, див. Таблицю).

1 Затверджений постановою КМУ від 03.10 2007 р №1185.

Таблиця

Основні відмінності договору франчайзингу та ліцензійної угоди від суміжних з ними договорів

Сторони договору Франчайзер і франчайзі Ліцензіар і ліцензіат Орендодавець та орендар Учасники простого товариства Комітент і комісіонер Постачальник продукції і дилер Предмет договору Франшиза - право користування комплексом нематеріальних активів * франчайзера Ліцензія - дозвіл на використання об'єкта інтелектуальної власності ліцензіара Право поль тання матеріальним майном орендодавця Об'єднання вкладів і спільні дії для отримання прибутку Надання комісіонером посередницьких послуг комітенту в сфері торгівлі Продукція певної TM і зобов'язання дилера по її роздрібному продажі Розрахунки за договором Роялті, які франчайзі виплачує франчайзеру (за франшизу) Роялті, які ліцензіат виплачує ліцензіару ( за ліцензію) Орендна плата, яку орендар сплачує орендодавцю Розділ прибутку простого товариства між його учасниками Комісійна плата , Яку комісіонер отримує від комітента Договірна ціна продукції, яку дилер платить постачальнику * Під нематеріальними активами тут розуміються будь-які об'єкти інтелектуальної власності франчайзера, а не тільки зараховані на його баланс за бухгалтерськими правилами.

оподаткування ПДВ

Аналіз оподаткування почнемо з основних для даної теми податкових визначень - нематеріальних активів (НА), поставки послуг і роялті, - а потім розглянемо вищезазначені точки зору.

Оскільки з двох класичних видів інтелектуальної власності - літературно-художньої та промислової (ТМ, ноу-хау і т. Д.) - нас цікавить остання, то досить нагадати, що в п. 1.2 Закону про прибуток під нематеріальними активами розуміються об'єкти інтелектуальної (в т. ч. промислової) власності, визнані в порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності підприємства.

Далі, в п. 1.4 Закону про ПДВ зазначається, зокрема, що поставка послуг - це будь-які операції цивільно-правового характеру з надання права користування нематеріальними активами (за компенсацію або безкоштовно). Зрозуміло, що дане визначення стосується ліцензійного договору і договору франчайзингу (комерційної концесії). Таким чином, для цілей оподаткування операції з надання франшиз і ліцензій вважаються поставкою послуг (так як відбувається надання прав користування НА).

Що стосується роялті в сенсі платежів за право користування чужою промисловою власністю, то їх визначення, дане в п. 1.30 Закону про прибуток, може спочатку кілька приголомшити. Зводиться вона до того, що роялті - це платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за ... придбання будь-якого патенту (в сенсі ліцензії патентовласника. - А.К.), зареєстрованої торгової марки, дизайну, креслення (формули, процесу), права на секретну інформацію (ноу-хау). Тут, як бачимо, законодавець вжив слово «придбання», а не «користування». Однак ясно, що його ж термін «винагороду» може бути зрозумілий тільки в сенсі плати за «користування» зазначеними об'єктами, але не за їх придбання. Якраз тому в другій частині п. 1.30 Закону про прибуток особливо наголошується, що ні вважаються роялті платежі за отримання згаданих об'єктів у власність особи або якщо умови користування такими об'єктами надають користувачеві право продати такий об'єкт інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретну інформацію комерційного характеру . Тобто роялті, зокрема, - це платежі за право користування (або за користування) об'єктами промислової власності, а не за їх «остаточне» придбання. Із загальної ж контексту п. 1.30 Закону про прибуток слід, що роялті - це платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права користування будь-якими об'єктами інтелектуальної власності.

Саме так і розуміються роялті в листах ДПАУ та інших держорганів. Тому потрібно підкреслити, що якщо ДПАУ в деяких своїх листах (наприклад лист від 24.02.2006 р №1693 / 6 / 15-03162) повідомляє, що передача (надання) права на використання ТМ не входить в поняття «роялті», то це не означає (як думають деякі консультанти), що податківці іноді сумніваються в сенсі поняття «роялті». Ні, вони в ньому не сумніваються. І дуже правильно пишуть, що «не входить», оскільки надання права і плата за нього - це, звичайно ж, речі різні (хоч і взаємопов'язані). Насправді таке, і без того зрозуміле, розмежування термінів проводиться ДПАУ з метою поповнення бюджету. У чому його сенс, ми покажемо нижче, викладаючи позицію ДПАУ.

Далі про традиційної точки зору експертів з оподаткування. Оскільки операція з надання франшизи (ліцензії) вважається поставкою послуг (як надання прав користування НА - п. 1.4 Закону про ПДВ), а місце такої поставки знаходиться на митній території України, то у франчайзера (ліцензіара) виникає об'єкт оподаткування ПДВ (пп. 3.1 .1 Закону про ПДВ). Це безумовно, так як Законом про ПДВ не передбачено ні виключення даної операції з об'єктів оподаткування (п. 3.2), ні її звільнення від податку (ст. 5). Таким чином, франчайзери та ліцензіари, які оформили всі документи на надання франшиз і ліцензій, повинні нараховувати податкові зобов'язання з ПДВ та видавати своїм контрагентам податкові накладні (пп. 7.2.1 Закону про ПДВ), де в графі «Опис (номенклатура) товарів (робіт , послуг) »має позначатися не інакше як« послуги з надання прав користування інтелектуальною власністю »(для податкового, а не цивільно-правового документа дане формулювання підходить цілком). На підставі такої накладної франчайзі (ліцензіат) отримує право на податковий кредит з ПДВ (пп. 7.2.6 Закону про ПДВ).

Що стосується дати виникнення податкових зобов'язань з поставки зазначених послуг, то такою вважається перша з двох дат: або дата надходження коштів від замовника для оплати послуг, що підлягають поставці; або дата оформлення документа, що засвідчує факт надання послуг (пп. 7.3.1 Закону про ПДВ). І якщо дата надходження грошей від франчайзі (ліцензіата) легко встановлюється за банківськими виписками франчайзера (ліцензіара), то встановити дату документа про надання послуг тут практично неможливо (однак потрібно!). Справа в тому, що надання франшиз і ліцензій вважається послугами тільки для цілей оподаткування, але ніяк не за своєю правовою природою (загальний тип цих операцій - оренда майна, а не надання послуг). І оскільки первинні господарські документи (в нашій ситуації - це договори, акти на передачу документації та рахунки на виплату роялті) оформляються на основі цивільного (господарського), а не податкового права, то ні про які послуги в сенсі франшиз і ліцензій там не може бути ні слова (від консультаційних послуг франчайзерів ми відволікаємося, тому що не про них тут мова).

Можна, звичайно, взяти до уваги зміст податкової накладної (далі - ПН), яка є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.2.3 Закону про ПДВ). Однак для проведення розрахунків між підприємствами ПН не має ніякого значення. Адже НН і близько не може зрівнятися з «повноцінною» накладної на передачу товару або з актом здачі-приймання робіт (послуг), на підставі яких (плюс договір) можна гроші вимагати з покупців товарів (замовників послуг). Справа в тому, що Формою і порядком заповнення НН3 передбачено, що в НН ставляться підпис і прізвище составівщего її особи. Самі ж по собі вказівки в НН найменувань постачальника і покупця (без їх підписів і круглих печаток) не мають юридичної сили для проведення розрахунків між ними.

2 Цим листом було відкликано лист ДПАУ від 07.02.2006 р №2339 / 7 / 15-0317, в якому робився висновок, що платежі за ліцензійною угодою за надання прав на використання товарних знаків, патентів, ноу-хау є «роялті» ( прим. ред.).

3 Затверджено наказом ДПАУ від 30.05.97 р №165.

Таким чином, Первинні документи, на підставі якіх может в Нашій ситуации грунтуватися нарахування ПДВ за «першою з двох подій», - Це не інакше як поетапна віставляються рахунки на оплату прав Користування інтелектуальною власністю (рахунки на виплату роялті) и відповідні Їм Платіжні доручення. Зрозуміло, что Такі рахунки віставляються франчайзерами и ліцензіарамі, а платіжкі оформлюються Франчайзі и ліцензіатамі (а з урахуванням ЦКУ Платежі зовсім НЕ обов'язково назіваті податковим терміном «роялті». Головне - точність формулювань, а не назви платежів). При цьом если договором предусмотрена только паушальний внесок, то такий платіж может проводитись и без виставленна Рахунку (як звичайна договірна передоплата). Забігаючи наперед відзначимо, що на цих же документах грунтується встановлення «першої з двох подій» для податкового обліку ВД та ВР у розглянутих підприємств.

Датою виникнення права на податковий кредит у франчайзі і ліцензіатів вважається, відповідно до пп. 7.5.1 Закону про ПДВ, перша з двох дат: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату послуг; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання послуг (тут головне, щоб вона була. - А.К.).

Залишається розглянути роялті, які виплачуються франчайзі (ліцензіатом) на користь франчайзера (ліцензіара). Тут потрібно брати відразу весь контекст, щоб попередити виникнення різних «революційних фантазій».

Отже, з приводу таких виплат (неодержання грошей, а саме їх виплати!) В пп. 3.2.7 Закону про ПДВ сказано, що «не є об'єктом оподаткування операції з: ... виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом». Очевидно, дана норма Закону призначена не просто для виключення зазначених грошових виплат з об'єктів оподаткування ПДВ. Мета пп. 3.2.7 - тільки в підкресленні необхідності нараховувати податкові зобов'язання з ПДВ тими підприємствами, які виплачують дивіденди і роялті товарами (продукцією). На практиці пп. 3.2.7 геть відсікає відмовки на кшталт: «Так це ж не реалізація продукції! Це тільки виплата дивідендів і роялті ».

Тому якщо виникає думка, що текст пп. 3.2.7 існує для виключення з об'єктів оподаткування ПДВ операцій з надання франшиз і ліцензій у межах України (операцій франчайзерів і ліцензіарів), а також операцій з імпорту франшиз і ліцензій (операцій наших франчайзі і ліцензіатів), то це, на думку автора, невірно. Адже очевидно, що жодна «кома» в пп. 3.2.7 на подібні «думки» навести не може.

Таким чином, операції франчайзерів і ліцензіарів з поставки послуг обкладаються ПДВ, а зустрічні операції франчайзі і ліцензіатів [по виплатах роялті у грошовій формі або ЦП власної емісії франчайзі (ліцензіатів)] не є об'єктом оподаткування. Як і в загальному випадку обміну товарів і послуг на гроші (або на ЦБ, емітовані покупцем товару (замовником послуг).

Тепер про «революційної» точці зору. Зводиться вона до наступного. Якщо виплата роялті не обкладається ПДВ, то, значить, в сумах роялті не міститься ПДВ. У платіжці треба писати «роялті без ПДВ». Отже, при отриманні роялті немає нарахування ПДВ. Тим самим, не обкладається ПДВ і саме надання прав користування НА. Тому у франчайзера (ліцензіара) не виникає податкове зобов'язання з ПДВ, а у франчайзі відсутній податковий кредит. І щоб такий підхід мав місце, підприємству головне правильно кваліфікувати платежі за ліцензійним договором: роялті це чи ні.

Спростовується такий підхід не так вже й важко, причому, як правило, шляхом зведення до абсурду.

По-перше, кого в ДПАУ може серйозно цікавити, як підприємство кваліфікує свої платежі за договорами франчайзингу та ліцензування, якщо платежі цього типу в Законі прямо названі роялті.

По-друге, на простий волюнтаризм «з неоподаткування ПДВ виплат роялті слід неоподаткування ПДВ поставки відповідних послуг» можна відповісти, що точно так само «з оподаткування ПДВ поставки відповідних послуг слід обкладення ПДВ виплат роялті». Більш того, оскільки звернення валютних цінностей (т. Е. Платежі) не є об'єктом оподаткування ПДВ (пп. 3.2.4 Закону про ПДВ), то, отже, і «крокує назустріч» такого звернення (т. Е. Платежах) поставка товарів - не об'єкт оподаткування ПДВ.

По-третє, якщо в платіжці вказати «роялті без ПДВ», то це ж буде неправильно, так як ці гроші йдуть в оплату послуг, які є об'єктом оподаткування ПДВ. Та й сам по собі текст платіжки тут ніяк не вплине на оподаткування ПДВ поставки розглянутих послуг. Взагалі ж кажучи, в платіжці потрібно вказувати: «плата за користування нематеріальними активами, в т. Ч. ПДВ», а то й просто «роялті, в т. Ч. ПДВ» (хоча в ЦКУ терміна «роялті» та немає). Яка різниця франчайзі (ліцензіату), що там писати, якщо особисто у нього податкове зобов'язання з ПДВ в даному випадку не виникає ніяк. Франчайзеру (ліцензіару) це теж без різниці, так як нараховувати ПДВ йому необхідно з інших підстав, а не виходячи з того, що в своїй платіжці вкаже «початківець франчайзи».

Пишуть же в платіжках за товар «в т. Ч. ПДВ», незважаючи на те, що такі платежі (як обіг валютних цінностей) не обкладаються ПДВ. Такі записи - це, скоріше, формальності, так як для оподаткування ПДВ важливо лише те, що вказано в товарній і в податковій накладній, а не в платіжці.

До речі кажучи, навіть безкоштовне надання послуг обкладається ПДВ (з урахуванням п. 1.4 Закону про ПДВ). А за рахунок яких грошей услугодатель буде платити такий ПДВ - це його «особисте» справа (адже на практиці джерело сплати ПДВ може бути яким завгодно). А то знову абсурд виходить: той, хто безкоштовно поставляє послуги, повинен платити ПДВ (хоча начебто і нема з чого), а хто - платно, той не повинен (хоча і є з чого платити).

І на «ПДВ-десерт» - позиція ДПАУ. У своїх листах ДПАУ із завидною наполегливістю повторює: «Операції з виплат роялті грошима не є об'єктом оподаткування ПДВ (пп. 3.2.7 Закону про ПДВ)». Навіщо повторювати, якщо все, кому треба, і так це знають? І ніхто, наскільки відомо, ще не додумався такі виплати обкласти ПДВ. А потім і повторюється, що ДПАУ, як було вже сказано, чітко розділяє дві зустрічні операції:

1) надання прав користування об'єктом інтелектуальної власності;

2) виплата роялті.

Розділяє, щоб отримати з цієї ситуації і те, що можна, і то, що не можна.

Робиться це так. По-перше, немає жодного листа ДПАУ, де говорилося б, що франчайзери (ліцензіари) не повинні нараховувати податкові зобов'язання з ПДВ, здійснюючи першу з двох зазначених операцій. Його і не може бути, тому що воно суперечило б і Закону про ПДВ.

По-друге, ДПАУ намагається своїми листами (наприклад від 05.09.2005 р №17622 / 7 / 15-1117, див. «ДК» № 40/2005 ) Позбавити франчайзі і ліцензіатів податкового кредиту по ПДВ, чіпляючись за все той же пп. 3.2.7. Мовляв, якщо ваша операція по виплаті роялті не обкладається ПДВ, то, значить, немає у вас і права на податковий кредит з ПДВ у зв'язку з отриманням послуг у вигляді отримання прав користування НА. Тобто тут само собою зрозуміло, що франчайзери (ліцензіари) видають франчайзі (ліцензіатів) податкові накладні (із зазначенням виду і вартості поставлених послуг, в т. Ч. ПДВ), але застосовувати ці документи за призначенням ДПАУ «забороняє», маючи на увазі пп. 7.4.2 Закону про ПДВ.

Однак цей пп. 7.4.2 говорить, що до податкового кредиту платника ПДВ не включаються суми податку, сплачені ним у зв'язку з придбанням послуг, призначених для використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування (ст. 3 Закону) або звільняються від оподаткування (ст. 5 Закону ). І якщо слідувати «логіці» ДПАУ, то виходить, що франчайзі (ліцензіат) отримує від франчайзера (ліцензіара) послугу (у вигляді надання права користування НА) з метою використання її для ... виплати роялті постачальнику такої послуги (!). Але тоді, треба думати, і підприємства торгівлі купують товари у постачальників, щоб оплачувати їх рахунки-фактури (а не щоб перепродувати товар з прибутком).

Насправді ж, як повинно бути зрозуміло, чужі НА використовуються франчайзі і ліцензіатами безпосередньо для цілей ведення своєї основної діяльності (продажу товарів, надання послуг, виробництва продукції). І оскільки операції такої діяльності обкладаються ПДВ, то франчайзі і ліцензіати отримують право на податковий кредит у зв'язку з платним отриманням зазначених послуг (прав користування НА) від франчайзерів і ліцензіарів.

Коли виникає право на податковий кредит

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку в такому періоді у зв'язку з придбанням послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях платника податків.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, почали такі послуги почали використовуватися в оподатковуваних операціях платника податку протягом звітного податкового періоду чи ні, а також незалежно від того, чи проводив платник податку оподатковувані операції протягом такого періоду.

Пп. 7.4.1 Закону про ПДВ

Таким чином, придбання платної франшизи (ліцензії) означає для франчайзі (ліцензіата) отримання відповідного податкового кредиту по ПДВ (при отриманні, звичайно, податкових накладних від франчайзера (ліцензіара).

Податок на прибуток

Згідно п. 1.31 Закону про прибуток, операції з надання права користування НА вважаються продажем результатів робіт (послуг). Тому надання франшизи (ліцензії) - це продаж послуг. Тим самим у франчайзерів (ліцензіарів) виникають ВД від надання послуг, а у франчайзі (ліцензіатів) - ВР, пов'язані з придбанням послуг. З урахуванням виплат роялті дані ВД і ВР виглядають наступним чином.

Перш за все, виникає питання про те, що ж все-таки входить тут до складу ВД. Адже якщо в пп. 4.1.1 Закону про прибуток передбачено, що ВД включає загальні доходи від продажу послуг, то в пп. 4.1.4 вказується, що ВД включає доходи у вигляді роялті. Здавалося б, в ВД потрібно включати двічі одну суму (як вартість послуг і як суму їх оплати). Однак в Законі, як бачимо, йдеться про доходи у вигляді роялті лише в загальному. Фактично ж роялті можуть бути або нарахованими і вже отриманими, або ще тільки нарахованими, або отриманими як свого роду передоплата. Це відразу змінює справу, оскільки факт нарахування роялті до платежу - це, по суті, факт надання розглянутих послуг. Тому «подвоювати» ВД не треба. Слід просто виходити із загального правила, що ВД - загальна сума отриманого (нарахованого) доходу (п. 4.1 Закону про прибуток), а далі застосовувати правило «першої з двох подій» (пп. 11.3.1. Ст. 11 Закону про прибуток) , згідно з яким датою збільшення ВД вважається перша з двох дат: або дата отримання грошових коштів від замовника в оплату робіт (послуг), що підлягають продажу (виконання), або дата фактичного представлення результатів робіт (послуг).

Що стосується ВР франчайзі і ліцензіатів, то ситуація тут теж непроста, оскільки пп. 5.4.2 Закону про прибуток говорить: до ВВ включаються витрати, пов'язані з виплатою роялті. Однак, як бачимо, пп. 5.4.2 не вказує: «витрати по виплаті роялті». Ну а зв'язку на кшталт «послуга і її оплата» тут, повторюємо, можуть бути різні. При цьому, що дуже важливо, в пп. 5.2.1 Закону про прибуток передбачено включення до складу валових витрат сум будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Таким чином, резюмуємо:

1) ВР франчайзі і ліцензіатів виникають у формі грошових витрат, здійснюваних як компенсація вартості послуг, які отримують для використання у власній господарській діяльності (п. 5.1 Закону про прибуток);

2) дата визнання таких ВР - це дата першої з двох подій: сплата грошей за послуги, які повинні бути отримані, або фактичне отримання результатів робіт (послуг) (пп. 11.2.1 Закону про прибуток). Якщо франчайзер (ліцензіар) є неплатником податку на прибуток (нерезидентом), то датою виникнення ВР буде дата отримання послуг (пп. 11.2.3 Закону про прибуток).

Залишається підкреслити, що мова йде саме про ВР франчайзі і ліцензіатів, а не про амортизацію нематеріальних активів, так як ті отримують лише права на тимчасове використання НА франчайзерів (ліцензіарів), а не купують їх у власність. Амортизації ж підлягають саме витрати на придбання НА для власного виробничого використання (пп. 8.1.2 Закону про прибуток).

нормативна база

• ЦКУ - Цивільний кодекс України.
• ГКУ - Господарський кодекс України.
• Закон про ПДВ - Закон України від 03.04.97 р №168 / 97-ВР «Про Податок на додану вартість».
• Закон про прибуток - Закон України від 28.12.94 р №334 / 94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств».

Олександр Короп

Особливості фінлізингу в бухгалтерському обліку
Суть справи :: Податковий облік
Операції фінлізингу (фінансової оренди) - досить складні з точки зору відображення в бухгалтерському обліку підприємств. У цій статті ми викладемо окремі моменти відображення в бухгалтерському обліку операцій фінансового лізингу з практичної точки зору ....

ПДВ з мінусом: подальша доля
№ 20 (18.5.2015) :: Суть справи :: Податковий облік
Лютий 2015 року Було Важко Звітним періодом для тих платників ПДВ,
Які малі за станом на 01.02.2015 р від'ємне значення по
цього податку. Альо даже после здачі звітності з ПДВ за лютий у багатьох
платників податку залішається ...

Комунальні Платежі у «єдиноподатника»
№ 20 (18.5.2015) :: Суть справи :: Податковий облік
ФОП - платник єдиного податку Другої групи (в свідоцтві платника
єдиного податку зазначилися вид ДІЯЛЬНОСТІ з кодом 68.20 «Надання в
оренду и експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна »)
отрімує дохід по до ...