- «Більше двох років не можу офіційно влаштуватися»
- «Живу з мамою, вона мене містить, хочеться перейти на свій хліб»
- «Доводиться ходити по сусідах, щоб десятку яку позичити до пенсії на харчування»
Водій навантажувача Олександр Панфиленко з Мінська вже майже два роки живе на гроші від випадкових підробітків, тому що офіційно влаштуватися не виходить. «Велика перерва в стажі», - так часто мотивують відмову наймачі, говорить він. «Я жодного дня не гуляв у своєму житті, а тут четвертий місяць без роботи сиджу, живемо втрьох на пенсію дружини і моє допомогу по безробіттю», - скаржиться гомельчанин Михайло Шкарубо. Чоловіка не беруть через обмеження по здоров'ю, але і групу інвалідності йому поки не дають. FINANCE.TUT.BY поговорив з тими, хто хоче влаштуватися на роботу, але до сих пір залишається без неї.
Фото з архіву
У Білорусі дев'ятий місяць поспіль скорочується число безробітних. На початок січня в країні було 22 863 офіційно непрацевлаштованих, повідомили в Мінпраці. Це на 1 283 особи менше, ніж на початок грудня минулого року.
І хоча офіційне безробіття продовжує скорочуватися, чимало білорусів тривалий час не можуть працевлаштуватися.
«Більше двох років не можу офіційно влаштуватися»
Водій навантажувача Олександр Панфиленко з Мінська вже майже два роки живе на гроші від випадкових підробітків, тому що влаштуватися офіційно не виходить.
Через якийсь час Олександр влаштувався токарем, але каже, що пропрацював їм недовго, звільнився і пішов на курси - вчитися на водія навантажувача.
- Коли закінчив курси, довго шукав роботу за цією спеціальністю та все-таки влаштувався. Мене взяли водієм навантажувача в пивоварню, - продовжує розповідь Олександр. - Там я пропрацював майже два роки. Потім мені потрібно було виїхати в Москву, довелося звільнитися.
Коли чоловік повернувся до Білорусі, він знову став шукати роботу.
- Знайшов на БелЖД: на склад матеріального забезпечення потрібен був водій навантажувача. Але там я довго не затримався, всього 3,5 місяці, тому що мене знову запросили в пивоварню. Я погодився, адже на складі БелЖД зарплата у мене була всього 340 рублів, в пивоварні платили в два рази більше, - зізнається Олександр. - Але людей пивоварня вже наймала не як раніше за контрактом, а за договором підряду. Незабаром роботи стало менше - частина складу переїхала, тому з частиною людей, в тому числі і зі мною, договір розірвали. І ось уже більше двох років я не можу знайти офіційну роботу.
Олександр каже, що відправляє резюме в різні компанії, дзвонить, але поки що пошуки не увінчалися успіхом. «Велика перерва в стажі», - часто кажуть йому наймачі.
- Відправив резюме в торговельну мережу, їм потрібен був водій навантажувача. Але вони мені раптово подзвонили в суботу, запросили на співбесіду. А я на той момент перебував не в Мінську. Вони мене поставили в резерв, але пізніше передзвонили і сказали, що вже знайшли людину. Тут зіграли роль обставини, - каже чоловік. - Ще я звертався в магазин конфіскату. Але туди мене не взяли, сказали, що велика перерва в стажі, я їм не підходжу.
Після цього, за словами Олександра, він ще пробував потрапити на підприємство, яке виробляє оздоблювальні матеріали з ПВХ, але там теж не зрослося.
- Зрозумів, що водієм навантажувача мені не влаштуватися, вирішив спробувати просто водієм. Але і тут виявилося все непросто - потрібен і досвід, і стаж, а у мене велику перерву, - каже Олександр. - В організаціях, куди я пробував влаштуватися, зарплату в середньому пропонували 600 рублів.
Чоловік продовжує шукати постійну роботу - розсилає резюме, дзвонить, але каже, що відповідають рідко.
- Одного разу зателефонували і запропонували влаштуватися водієм штабелера, але у мене відповідної кваліфікації немає, я маю право працювати тільки на навантажувачі, - ділиться Олександр.
Щоб «якось жити», йому доводиться шукати разові підробітки.
- Підробляв комплектувальником на складі, заробляв по 30 рублів за день. З рік тому недовго працював водієм-кур'єром в магазині, розвозив рибальські снасті. Платили мені 5 рублів за доставку замовлення в одну точку. Ще я місяців зо два працював машиністом парового катка, - перераховує Олександр. - Не дивлячись на те, що у мене немає документів для роботи на такій машині, мене взяли. Я повинен був трамбувати пісок для укладання дороги. Але умови праці були вкрай некомфортними: катки були відкритими, а на вулиці зима - то сніг, то дощ, то вітер. Було дуже холодно! Довелося піти, хоч мені і платили там по 36 рублів за 8 годин.
Чоловік каже, що відстежує оголошення в різних групах в соцмережах, кому щось перевезти потрібно. Зараз він живе досить скромно. Радіє, що «годувати потрібно тільки себе, так би довелося взагалі туго».
- Все ще хочу влаштуватися саме водієм навантажувача або просто водієм, - ділиться планами Олександр. - Мене б влаштувала зарплата рублів 600.
«Живу з мамою, вона мене містить, хочеться перейти на свій хліб»
Молодим фахівцям, особливо тим, хто навчався на платному і не отримав розподіл, знайти роботу теж буває дуже складно. Адже працівника без досвіду ніхто не хоче брати - його потрібно навчати, вводити в курс справи. Наприклад, Ірина з Гомеля вже рік намагається влаштуватися, але її не беруть.
Знімок носить ілюстративний характер. Фото: Дмитро Брушко, TUT.BY
- За освітою я бухгалтер, закінчила Гомельський державний аграрно-економічний коледж. Мене не розподіляли, тому що я вчилася на платному, довелося займатися працевлаштуванням самостійно, - розповідає Ірина. - Пішла в центр зайнятості за місцем проживання, стала на облік, і за спеціальною програмою для молодих фахівців мене влаштували на приватне підприємство «Протон-Студіо» бухгалтером.
Дівчина каже, що у такого працевлаштування є і негативна сторона - на роботу беруть всього на півроку.
- А потім ти знову починаєш шукати. Після того як я звільнилася з «Протон-Студіо», два місяці сиділа зовсім без роботи. Перебирала десятки вакансій, дзвонила, але на співбесіду ніхто не кликав, відразу говорили - досвіду мало, - каже Ірина. - Відразу і резюме розсилала, але потім зрозуміла, що в моєму випадку це абсолютно марно, на нього взагалі ніхто не відповідав.
В кінці 2016 роки дівчині все ж посміхнулася удача і її взяли на роботу бухгалтером в сільськогосподарський виробничий кооператив в одне із сіл Гомельського району. Але Ірина пропрацювала там всього місяць і пішла, не влаштовували умови праці.
- Потім я знову почала шукати. У березні 2017 роки мене взяли в магазин сантехніки в Гомелі бухгалтером. Влаштувалася я туди випадково, просто пощастило, - каже дівчина.
За словами Ірини, оформили її на 0,5 ставки. Відразу вона працювала по 4 години на день, як і належить. Але потім «доводилося залишатися і до 15.00, і до 16.00».
- До мене в магазині бухгалтера не було, документація практично не велася, багато чого довелося відновлювати - роботи було багато, - уклала дівчина. - Але отримувала я всього 100 рублів. Але я вдячна керівництву магазину, вони знали, що я без досвіду, взяли мене, допомагали, підказували.
Наступні два місяці дівчина знову шукала роботу, після цього її взяли в фірму з продажу моторних масел.
- Там я пропрацювала до лютого 2017 року. Залишилася б і далі, але фірма раптово закрилася, я знову опинилася без роботи, - підсумувала Ірина. - З тих пір якось не щастить з працевлаштуванням. Зараз я і резюме розсилаю, і дзвоню. Питають в першу чергу про досвід. У мене менше, ніж потрібно. Вчити відмовляються. Ще наймачів відлякує, що я студентка-заочниця - зараз я вчуся в Білоруської державної сільськогосподарської академії, теж на бухгалтера. Заочник - це як діагноз якийсь. Ймовірно, не хочуть, щоб на сесії відпрошувалася.
Ще Ірина намагалася влаштуватися продавцем в магазин. Але, як каже дівчина, і там хочуть досвідченої людини, тому вона не підійшла.
- Дуже хочу знайти роботу, готова піти не тільки бухгалтером, а й адміністратором, секретарем, інспектором з кадрів. Мене б влаштувала зарплата від 300 рублів, - каже дівчина. - Зараз я живу з мамою, вона мене містить, хочеться перейти на власний хліб.
«Доводиться ходити по сусідах, щоб десятку яку позичити до пенсії на харчування»
Михайла Шкарубо з Гомеля через обмеження по здоров'ю на роботу не беруть, але і оформлять чи чоловікові групу, поки невідомо.
За словами чоловіка, його друг незабаром влаштувався в цю ж організацію сторожем, а ось він до сих пір в пошуках.
- Ходив на Гомельський верстатобудівний завод ім. С.М.Кірова, там потрібен був слюсар механоскладальних робіт. Сказали, що я підходжу, мене беруть. Відправили на медкомісію. Пішов проходити - медики не допустили. Кажуть, мені не можна працювати із зварювальними емульсіями, абразивними емульсіями, - каже Михайло. - Пішов влаштовуватися на Гомельський фанери-сірникову комбінат слюсарем-ремонтником. Це трохи легше, ніж слюсар механоскладальних робіт. І знову відправили в поліклініку на комісію. А там кажуть - не можна. Пил рослинного змісту, шум понад 80 децибел, робота на висоті - вам не належить.
Медики дали Михайлу рекомендації, ким він може працювати: сторожем, вахтером, ліфтером, комірником.
- Я став на облік в центрі зайнятості, навчився на комірника. Мені дали направлення на торфопідприємство «Більшовик», там була вакансія комірника. Відправили на медкомісію. А там мені кажуть про загальну шкідливості роботи, і я вже і на цю роботу не підходжу.
Після чергової відмови чоловік пішов на прийом до депутата.
- У мене просто катастрофічна ситуація! Дружина на пенсії, в січні їй було 60 років. До цього вона була на пенсії по шкідливості з 55 років. Дочка у мене маленька, їй 13 років, в сьомому класі вчиться. Куди діватися? Коштів для існування немає! Дружина отримує пенсію 305 рублів. Добре хоч на біржі платять допомогу по безробіттю - дві базові величини - 49 рублів. І дві базові дають тому, що я не за своїм бажанням став безробітним, а мені не продовжили контракт. Так би отримував одну. Але це ж теж смішна сума. Я жодного дня не гуляв у своєму житті, а тут четвертий місяць без роботи сиджу, - нарікає чоловік. - Депутата в адміністрації я не застав, але, щоб не дарма сходити, зайшов до заступника глави адміністрації.
Михайлу порадили спробувати оформити групу по інвалідності за сукупністю захворювань. За словами чоловіка, «раніше він вже хотів оформити групу, але головний лікар сказав, що бронхіту для цього недостатньо».
- Пішов у поліклініку. Уже з 17 листопада минулого року проходжу обстеження, щоб були підстави для оформлення групи, відповідно, влаштуватися на роботу не можу - поки не ясно, що скажуть лікарі, - підсумував Михайло. - Напередодні ходив в поліклініку, думав вже документи на МРЕК пошлють. Чи стане ясно, дадуть мені групу або рекомендації для працевлаштування. Зайшов на ВКК, виявилося, що потрібно пройти консультацію для МРЕК, без неї мої документи туди не відправлять. Записали аж на 21 лютого. Тобто ще стільки часу чекати, питання з роботою не вирішиться. А потім ще чекати МРЕК, щоб там винесли вердикт, хто я - інвалід, здоровий чи щось ще.
Михайло відзначає, що в інтернеті є вакансії сторожа, вахтера, ліфтера, комірника, але «коли дзвониш, вони все виявляються зайнятими».
- Два тижні тому ходив в приватну компанію, намагався влаштуватися сторожем на 250 рублів - хоч такі гроші заробляти. Але там на одну вакансію 110 людина претендує. І начальник перебирає трудові, вибирає того, хто їм подобається.
Поки сім'ї Михайла доводиться перебиватися від пенсії до пенсії дружини, «ходити по сусідах, щоб десятку яку позичити на харчування», - каже чоловік. «За місяць борги стільки збирається, що потім доводиться знову половину пенсії віддавати».
- Зв'язків у мене немає, по блату ніколи не влаштовувався, - зізнається чоловік. - Дуже сподіваюся, що найближчим часом ситуація вирішиться.
Поділися з друзями
Куди діватися?