Робота за сумісництвом: правила, обмеження та інші тонкощі

1. Сумісництво: дотримуємося правил
2. Обов'язкові обмеження на сумісництво
3. Факультативні обмеження на сумісництво
4. Студент - сумісник чи ні?
5. Підприємець - ніякий не сумісник

Незважаючи на невтішні дані про зниження кількості робочих місць в нашій країні, громадян, що намагаються підробити за сумісництвом, в тому числі і у інших роботодавців, стає все більше. Що ж являє собою робота за сумісництвом? Чи всі працівники мають право запросити працювати додатково? Розбираємося.

Сумісництво: дотримуємося правил

Відповідно до ч. 2 ст. 21 КЗпП працівник має право укладати поряд з основним трудовим договором інші трудові договори з одним або декількома роботодавцями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

При цьому п. 1 Положення № 43 уточнює, що сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця , приватної особи) за наймом.

Тобто працювати на умовах сумісництва працівник може:

- на тому ж підприємстві, яке є його основним місцем роботи. Таке сумісництво називають внутрішнім;

- на підприємстві, яке не є його основним місцем роботи. Це зовнішнє сумісництво.

Як бачимо, трудове законодавство не тільки не забороняє роботу за сумісництвом, але в деяких випадках навіть рекомендує працювати саме за такою схемою. Наприклад, на невеликому підприємстві (до 50 працівників) функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку (ч. 2 ст. 15 Закону про охорону праці).

Кількість трудових договорів за сумісництвом, як і сукупна тривалість робочого дня / робочого тижня по ним, не обмежується (див. Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 17.02.2010 у справі № 22 Ц-433/2010).

Інакше кажучи, громадянин може укласти стільки договорів за сумісництвом, скільки захоче. І бажано, щоб робочий час по ним не збігалося. Адже співробітник не може в одну і ту ж одиницю часу виконувати роботу за різними трудовими договорами і отримувати заробітну плату за той же самий час в декількох місцях.

Виняток - деякі випадки, коли за працівником на час виконання роботи за сумісництвом гарантовано зберігається середній заробіток за основним місцем роботи (див., Наприклад, Положення № 43, ст. 14 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 03.03 .98 р № 137/98-ВР).

Однак запам'ятайте: працевлаштуватися за сумісництвом може лише працівник, у якого є основне місце роботи (т. Е. Місце роботи, де ведуть його трудову книжку). На це звертає увагу і Мінпраці в листі від 13.10.2004 р № 36-298.

Недотримання цього простого правила може в майбутньому «вилитися» для працівника, зокрема, в проблеми з оплатою лікарняних і нарахуванням індексації. А ось покарати якимось чином роботодавця, який працевлаштував за сумісництвом працівника без основного місця роботи, неможливо. Адже він не має права вимагати від працівника, який побажав трудитися за сумісництвом, документи, що підтверджують наявність у нього основного місця роботи. Але може попросити їх надати.

Увага! Все вищесказане справедливо тільки в разі, якщо робота за сумісництвом не обмежена (ст. 21 КЗпП). А обмеження ці бувають:

- обов'язкові (встановлені законодавством);

- факультативні (можуть встановлюватися роботодавцем).

Обов'язкові обмеження на сумісництво

Заборони / обмеження на сумісництво передбачені цілою низкою законів та підзаконних нормативно-правових актів. Ось головні з них.

По-перше, заборонено займатися іншою оплачуваною діяльністю (а значить, і працювати за сумісництвом) особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики в спорті).

Під цю заборону підпадають, зокрема, держслужбовці, посадові особи органів місцевого самоврядування, народні депутати України, професійні судді, посадові особи інших державних органів ( п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1700).

По-друге, заборонено працювати за сумісництвом керівникам / їх заступникам державних підприємств / установ / організацій, керівникам / їх заступникам структурних підрозділів таких підприємств / установ / організацій (п. 4 Положення № 43 і п. 4 постанови № 245).

Увага! Хоча в зазначених документах прямо згадуються лише державні підприємства / установи / організації, чиновники поширюють ці обмеження і на комунальні підприємства / установи / організації (див. Листи Мінпраці від 16.09.2010 р № 294/13 / 116-10 та Мінсоцполітики від 08.09. 2011 № 731/13 / 84-11).

[note] Заборона не стосується наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності, а також робіт, які не вважаються сумісництвом [/ note]

Перелік таких робіт наведено в додатку до Положення № 43. Сюди ж відноситься і будь-яка робота, яка відповідає одночасно двом критеріям:

- працівник на основній роботі трудиться неповний робочий день і отримує неповний оклад / ставку;

- оплата праці такого працівника по основній та іншій роботі не перевищує повного окладу / ставки за основним місцем роботи.

Як бачите, дані обмеження поширюються головним чином на тих, хто отримує зарплату з бюджету, і на керівний склад державних / комунальних підприємств, а також на осіб, які, навпаки, мріють влаштуватися за сумісництвом керівником / заступником державного підприємства / його структурного підрозділу.

Але про обмеження варто пам'ятати і комерційним підприємствам. Чому? Зараз зрозумієте.

Припустимо, громадянин, який підпадає під зазначені обмеження, прийшов влаштовуватися до вас на роботу за сумісництвом.

Якщо ви з ним не були знайомі раніше, то можете і не знати, де і ким він ще працює, і відповідно про те, що сумісництво для нього під забороною. Адже законодавство не зобов'язує таких осіб пред'являти майбутнього роботодавця будь-які підтверджуючі документи. Немає в ньому і прямої заборони для роботодавця на працевлаштування цих осіб.

На наш погляд, взявши такого «особливого» працівника на роботу, ви нічого не порушуєте і не повинні нести ніякої відповідальності. Але ось суди вважають інакше і заявляють, що в цьому випадку вам може загрожувати штраф за ст. 41 КпАП за інші порушення трудового законодавства (див. Постанову Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 28.05.2012 у справі № 443/928/2012), а працівникові - дисциплінарна відповідальність аж до звільнення за основним місцем роботи (див. Лист Мінсоцполітики від 28.03.2013 р № 2-1 / 06 / 187-13). ☹

А як же ст. 22 КЗпП, яка забороняє необгрунтовано відмовляти в прийомі на роботу? - запитаєте ви. Вважаємо, що у цій підставі відмовити в прийомі на роботу можна, і це не буде суперечити законодавству (див. Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 17.02.2010 у справі № 22 ц-433/2010).

Так що якщо про основне місце роботи такої особи вам заздалегідь відомо, то краще не дражнити гусей.

Факультативні обмеження на сумісництво

Тут існує два види обмежень - в залежності від категорії працівників.

Працівники державних і комунальних підприємств / організацій / установ. У загальному випадку заборон на роботу за сумісництвом для таких осіб немає. Але її тривалість для них обмежена:

[note] вона не може перевищувати 4-х годин в день і повного робочого дня у вихідний день [/ note]

При цьому загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу (п. 2 постанови № 245).

Однак керівники підприємств за погодженням з профспілками можуть встановити обмеження на роботу за сумісництвом в відношенні (п. 1 постанови № 245 і п. 2 Положення № 43):

- працівників окремих професій / посад, зайнятих на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, які негативно позначаться на стані їхнього здоров'я та безпеки виробництва;

- осіб, які не досягли 18-річного віку;

- вагітних жінок.

Цікаво, як дізнатися, що особа, яка прибула на ваше підприємство з метою працевлаштування, працює ще в державному / комунальному секторі? В общем-то, ніяк.

Як ми сказали вище, законодавство не зобов'язує потенційних працівників надавати будь-які підтверджуючі документи з інших місць роботи. Так що, якщо громадянин на самому початку ваших відносин не повідомив вам про своє «державному / комунальному» статус добровільно, але ця інформація раптом спливла в майбутньому, умови праці для нього вам доведеться тут же переглянути (з урахуванням зазначених вище обмежень).

Неприємності можуть чекати «таємного» громадянина і за основним місцем роботи - його там зможуть притягнути до дисциплінарної відповідальності аж до звільнення.

Всі інші працівники. Відносно «недержавних» працівників обмеження / заборони на сумісництво можуть передбачатися трудовими і / або колективними договорами (ст. 21 КЗпП). При цьому ніяких особливих правил тут немає.

Тобто вводити обмеження чи ні - право роботодавця (правда, в частині колективного договору доведеться враховувати і думку профспілки).

Подібна свобода стосується і змісту обмежень / заборон. Але перегинати палицю не радимо, щоб не порушити право працівника на працю, передбачене ст. 43 Конституції України. Та й ст. 9 КЗпП визнає недійсними умови договорів про працю (зокрема, трудових і колективних), що погіршують становище працівника в порівнянні з нормами законодавства.

Студент - сумісник чи ні?

Студента, який навчається за денною, вечірньою, заочною, екстернатною або дистанційною формою навчання, ви приймаєте на основне місце роботи. Якщо, звичайно, він не працює за основним місцем роботи в іншого роботодавця.

І нехай вас не збиває з пантелику ч. 1 ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 р № 5067-VI, яка вказує, що особи, які навчаються за денною формою у вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою, належать до зайнятого населення.

Не думайте, що основне місце «роботи» студента - вуз, а на підприємстві він може бути оформлений тільки на умовах сумісництва. Нічого подібного.

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві.

Однак відносини між студентом і вузом, - не трудові!

[note] Навчання для студента є основним процесом, але не основним місцем роботи [/ note]

Адже в даному випадку відсутній сам факт роботи. До речі, з тим, що навчання, нехай навіть і на денній формі навчання, не є основним місцем роботи студента, згоден і Пленум ВСУ (див. П. 14 постанови від 24.12.99 р № 13).

Розділяє цю думку і Мінсоцполітики (див. Листи від 22.03.2006 р № 1993/0 / 14-06 / 13, від 12.03.2007 р № 66/06 / 186-07 та від 08.11.2010 р № 214 / 06 / 187-10).

Так що підстав приймати на роботу студента як сумісника у вас немає, якщо, звичайно, він не працює десь ще за трудовим договором і саме те місце роботи є для нього основним.

Чому так важливо це знати? Щоб правильно оформити зі студентом трудові відносини, адже від цього залежить, наприклад, порядок оплати йому лікарняного, надання деяких видів відпусток, справляння ЄСВ і т. Д.

При прийомі на роботу студент повинен надати роботодавцю трудову книжку. А якщо у цього працівника ще немає трудової книжки? Тоді оформіть її за тією ж процедурою, що і в ситуації з першим робочим місцем для працівника - протягом 5 днів з дня прийняття на роботу (ч. 3 ст. 48 КЗпП).

Підприємець - ніякий не сумісник

Фізична особа - підприємець має право працювати на умовах трудового договору.

При прийомі на роботу громадянина, який є підприємцем, його оформляють як основного працівника (за умови, звичайно, що він не працює в іншого роботодавця за основним місцем роботи). Чому? Все просто: здійснюючи підприємницьку діяльність, фізособа ні з ким не перебуває в трудових відносинах (див. Лист Мінпраці від 30.11.2005 р № 06-К54813 / 26).

[note] Відповідно, і трудова книжка на підприємця ніде не ведеться [/ note]

Сумісництво ж передбачає наявність основного місця роботи (див. Вище).

Тому, незважаючи на одночасне виконання робіт (надання послуг) фізичною особою в рамках своєї підприємницької діяльності, робота цієї особи на умовах трудового договору з відповідним оформленням трудових відносин не може вважатися сумісництвом (див. Консультацію фахівця Мінсоцполітики в газеті «Праця і зарплата» 2017, № 12, с. 9).

Підприємець може бути прийнятий на роботу на умовах сумісництва тільки в тому випадку, якщо він вже працює за трудовим договором в іншого роботодавця і на нього там ведуть трудову книжку (див. Лист Мінпраці від 15.06.2010 р № 2718/0/18/10 -зв).

Ну ось, з головними нюансами сумісництва ми з вами ознайомилися. Переходимо до деталей.

Бєлова Наталія, експерт з питань оплати праці

Джерело: Податки та бухгалтерський облік - не забудьте оформити передплату на улюблене видання!

Робота за сумісництвом: правила, обмеження та інші тонкощі оновлено: автором: admin

Робота за сумісництвом: правила, обмеження та інші тонкощі