19.08.2016, 15:37:31
Войти Зарегистрироваться
Авторизация на сайте

Ваш логин:

Ваш пароль:

Забыли пароль?

Навигация
Новости
Бизнес план кредитного потребительского
Финансовый рынок нашей страны довольно развит, что в общем-то характерно для государств всего мира с развитыми или развивающимися экономики. Но потребности в финансовых услугах все равно, в значительной

Бизнес онлайн от сбербанка
Услуга Сбербанк бизнес онлайн от Сбербанка России – это новая, уникальная и, несомненно удобная возможность для предпринимателей и юридических лиц управлять своими счетами в банке, а также проводить необходимые

Архив новостей
Реклама
Календарь событий
Right Left

Третина століття під землею

  1. Претенденти на книгу рекордів Гіннеса
  2. Вибуху немає, поки є електрика
  3. "Коли працюєш, колись хвилюватися"
  4. Купив машину за палець

Вона відноситься до Львівсько-Волинському басейні і знаходиться в 10 км від кордону з Польщею. Її будівництво почалося ще в 1989 році і ніяк не закінчиться через хронічне недофінансування. Немає ніяких гарантій того, що об'єкт буде зданий в експлуатацію, але група шахтарів-прохідників щодня спускається під землю, жертвуючи здоров'ям і ризикуючи життям.

Уздовж автомобільної дороги, що веде до шахти, тягнеться залізнична гілка. За нею вугілля з "Нововолинської №10" повинен був надходити на прилеглі ТЕС, однак зараз рейки покриті рудою іржею і поросли травою.

- Гілку будували років 10-15 назад, але зараз вона неробоча. Її частково розтягли чи на метал, то чи дорожники. Може, їм ці рейки на інше місце потрібно, - розповідає дорогою в шахту радник голови профспілки "Захист праці" з питань вугільної галузі Дмитро Міхєєв.

Може, їм ці рейки на інше місце потрібно, - розповідає дорогою в шахту радник голови профспілки Захист праці з питань вугільної галузі Дмитро Міхєєв

За його словами, в цьому році на шахту "Нововолинську №10" в держбюджеті закладено 10 млн. Гривень, а на "Нововолинську №1", що знаходиться на ліквідації - 60 млн.

- Тобто в нашому місті уряд на закриття шахт витрачає в шість разів більше, ніж на будівництво, - скаржиться Дмитро, під'їжджаючи до прохідної "десятки".

Претенденти на книгу рекордів Гіннеса

Шахта №10 розташована неподалік від міста Нововолинськ - шахтарській столиці Волинської області. Годинники на моєму смартфоні автоматично перевелися тут на годину назад: до польського кордону тут не більше 10 кілометрів. У радянські часи видобуток вугілля тут вели 9 шахт, зараз - тільки 2. Будівництво "десятки" почалося в кінці 1989-го і, за проектом, повинно було завершитися через 33 місяці. Але цим планам не судилося збутися.

За всі роки будівництва об'єкта з держбюджету на нього було виділено безпрецедентна сума - 1,5 мільярда гривень. На даний момент шахта побудована на 57% від повної експлуатаційної готовності. За розрахунками підрядника, щоб завершити першу чергу і почати видобуток, необхідно ще 1,2 млрд. Грн. По завершенню будівництва тут може добуватися в середньому 900 тисяч тонн вугілля на рік, що передбачає виробництво 1 300 робочих місць - значна кількість для регіону.

Зараз шахта займає велику територію площею 19 гектарів, оточену сільгоспугіддями. На перший погляд вона виглядає покинутій і пустельній. Значна частина будівель стоять недобудованими, біля одного з них - велика купа вугілля. Присутність людей тут видають тільки машини, припарковані на стоянці, і гул вентиляційного цеху, що відкачує газ з-під землі.

Відчуття того, що ти знаходишся на величезному недобудові, залишає лише в адміністративному корпусі. Стіни тут свіжопофарбовані, коридори - охайні і чисті. Співробітники апарату з іронією ставляться до того, що їх шахту ніяк недобудують.

- А ви не знаєте, як зв'язатися з авторами книги рекордів Гіннесса? - звертається до мене один з адміністративних працівників, хитро мружачись. - У наступному році виповнюється 30 років з початку будівництва шахти. Мені здається, це світовий рекорд.

Сам собі не господар

Керівники підприємства тут міняються часто. Новий директор - Григорій Бар - на посаді всього два місяці. На столі в його просторому кабінеті прапорець України, на стіні - мальований портрет Тараса Шевченка.

Передусім Григорій повідомляє про те, що він хоч і директор, але далеко не головний і не єдиний керівник на "десятої". Шахта має складну структуру управління. Замовником будівництва є ДП "Дирекція з будівництва об'єктів", генпідрядником - ПАТ "Укрзахідвуглебуд", а субпідрядником - ДП "Передпускова дирекція шахти №10" Нововолинська "". Останнім підприємством з перерахованих і керує Григорій Бар.

- Ми тільки субподрячікі, які виконують гірничо-прохідницькі роботи. Це де-юре. А де-факто, виходячи з того, що, крім нас, на цьому об'єкті будівництва нікого немає, ми стали тут основними утримувачами перш за все, - пояснює він.

А де-факто, виходячи з того, що, крім нас, на цьому об'єкті будівництва нікого немає, ми стали тут основними утримувачами перш за все, - пояснює він

Директор скаржиться, що в бюджеті на цей рік на їх шахту передбачено тільки 10 мільйонів гривень, яких ледве вистачило тільки на перший квартал. За його словами, через постійні проблеми з фінансуванням генпідрядник на межі банкрутства, а субпідрядник загруз в боргах. Найбільша заборгованість у дирекції шахти накопичилася за електроенергію. Її сума складає понад 73 млн. Гривень.

Є борги і перед трудовим колективом. На початок травня співробітникам виплатили тільки 30% зарплати за березень. На моє запитання про те, коли працівники отримають інше, директор пускається в складні міркування і арифметичні розрахунки.

- Скажу так, ми, наприклад, отримали 6 мільйонів, а робіт виконали на 17. Замовник нам не закриває ці роботи, тому що у нього в позиційному списку тільки 10. Він би нам ще дав, наприклад, 3, ми б тоді закрили цю зарплату. А він не те що не дає, а міністерство так розподіляє кошти, що вони до нас не доходять ... Або не міністерство, не буду вникати, - відповідає директор.

Без зарплати на шахті сидять близько 300 осіб, з них 35 - це шахтарі-прохідники. Середня зарплата на підприємстві за 2017 рік - 6 166 гривень без вирахування податків, у гірників - 8 442. У шахтарів оплата відрядна. А значить, чим більше грошей держава виділяє на шахту, тим більші обсяги роботи і, отже, тим вище зарплата.

Григорій виводить мене на вулицю, щоб провести екскурсію. Питаю про купу вугілля, кинутої посеред території. За словами директора, його видали на поверхню під час проходки ще 3 роки тому. Вага вугілля становить 11 тисяч тонн. Якщо його реалізовувати за мінімальною ціною - 500 гривень за тонну, то можна виручити понад 5 мільйонів гривень. Однак незважаючи на тяжке становище компанії, за словами Григорія, замовник чомусь його не продає. Тим часом порода поступово псується - а значить, дешевшає.

- Процес продажу почався тільки в цьому році, вони продали десь 100 тонн всього лише. На цьому все зупинилося, - з сумом констатує директор.

Обходячи територію, Григорій визнається, що зберігати такі простори в цілості не вдається. На вихідних, коли робочих немає, тут постійно відбуваються крадіжки.

- Буквально на цих вихідних арку мало не стягнули - винесли вже за межі території. Помітили вчасно, а хто забрав - незрозуміло, не зловили. Територія, на хвилиночку, 19 гектар, а охорони - три людини. І вона не моя. Вона підкоряється генпідряднику, який говорить, що у нього вже два місяці немає грошей охоронцям платити, - нарікає директор.

Вона підкоряється генпідряднику, який говорить, що у нього вже два місяці немає грошей охоронцям платити, - нарікає директор

Вибуху немає, поки є електрика

Прохідниками в даний момент керує Сергій Онопрієнко - молодий худорлявий хлопець з гострим підборіддям і високим, майже дитячим голосом. Він потомствений шахтар: один його дід був прохідником на сусідній "Нововолинської №5", другий 50 років пропрацював гірником на Донбасі, батько дослужився до директора шахти. Разом зі своїм заступником, 31-річним Костею Симоновим, він чекає появи робочих другої зміни в задушливій каптерці, заставленій меблями і інструментом.

- Я ставлюся до шахтарської праці з повагою. Мені шкода, що хтось не розуміє всієї тієї роботи, яку ми робимо під землею, - каже Сергій. - В цілому я отримую задоволення від роботи.

- А в чому це задоволення? - уточнюю я.

- Мені шкода, що держава мене не підтримує. Але мені особисто приємно, що я будую майбутнє. І рано чи пізно, я дуже сподіваюся, що я, а не мої діти і внуки, будуть добувати тут вугілля і нести тепло і світло людям в їх оселі, - відповідає Сергій.

І рано чи пізно, я дуже сподіваюся, що я, а не мої діти і внуки, будуть добувати тут вугілля і нести тепло і світло людям в їх оселі, - відповідає Сергій

Він скаржиться, що не дивлячись на шкідливість і небезпека шахтарської праці, уряд відняло у них пільги і виділяє мізер на будівництво "десятої". Члени колективу, говорить Сергій, звикли до постійних затримок зарплати, так як це триває з року в рік, але це не означає, що цю ситуацію можна вважати нормальною.

- Як ви живете, не отримуючи грошей місяцями? - цікавлюся я.

- Моя дружина не працює на цьому підприємстві. Вона отримує заробітну плату. Крім того, є ще додатковий дохід від здачі житла в оренду. За рахунок цього і викручуємося, - говорить Сергій таким тоном, наче виправдовується.

Він додає, що багато шахтарів вирішують проблеми безгрошів'я за допомогою підробітків в Польщі. Вони або перевозять товар через кордон і займаються його перепродажем, або відправляються на кілька місяців на сезонні заробітки. Частина шахтарів паралельно з основним місцем роботи займаються фермерством, що теж дозволяє трохи заробити і годувати сім'ї.

- Наскільки небезпечно працювати на вашій шахті? - продовжую розпитувати.

- Шахта відноситься до третьої категорії за метаном. У нас колись був випадок бавовни, через що люди травмувалися, - починає розповідь Сергій, але його перебиває зайшов в каптерку директор.

- Коли метан досягає великої концентрації, він стає самовзриваемим. У нас високі показники виділення метану. Тому ми ставимося до небезпечних шахтам, - говорить він.

Повисає тиша, яку перериває заступник начальника відділу прохідників Костя.

- Але оскільки у нас служба ВТБ працює добре, вирубки провітрюється добре, нам нічого не загрожує.

- Поки у нас є електроенергія, - додає директор, і всі присутні в каптьорці заливаються сміхом.

"Коли працюєш, колись хвилюватися"

Перед спуском під землю бригада прохідників в повній екіпіровці збирається біля апарату управління і чекає підйому попередньої зміни на поверхню. Користуючись моментом, питаю у присутніх, як їм працюється.

- Прохідники зараз 6-7 тисяч отримують. Це взагалі абсурд! Ось, колега Ванька на заправку пішов пістолетником і стільки ж отримує. Це ж цирк! - обурюється прохідник Саша.

З під його помаранчевої каски, по-хулигански натягнутою набакир, видніються сиве волосся. В бесіду вступає його колега Андрій, років 25-30-ти.

- Я ось недавно влаштувався. 4 місяці пропрацював, думав, будуть якісь фінанси, щось будуть платити. А тут навіть ці 5 тисяч не платять! Вже думаю розрахуватися, поїхати кудись за кордон. Сім'ю потрібно годувати!

- А ви скільки тут працюєте? - знову звертаюся до Саші.

- 14 років.

- А що вас тут утримує?

- 15 років треба відпрацювати, щоб була нормальна пенсія, - зізнається він. - Буде 80% від зарплати, а якщо 10 років - то тільки 50%. Тому рік треба дотягнути.

Питаю про вибух, який стався на шахті в 2009 році, і у шахтарів моментально сходить посмішка з осіб. Ніхто з присутніх в той момент не був під землею, але у багатьох постраждали товариші, а деякі під час події було в шахті на поверхні.

- Було дуже несподівано. Свої хлопці, шкода. Постраждали сильно. Опіки сильні. Деякі в рукавицях були прогумованих, так знімали їх разом зі шкірою, - згадує засмаглий гірник в бардовий касці.

- Не страшно спускатися в шахту? - уточнюю у нього.

- Коли роботу робиш, колись хвилюватися. Головне правила безпеки дотримуватися. І все буде добре! - відповідає прохідник, як ніби-то підбадьорюючи сам себе.

- відповідає прохідник, як ніби-то підбадьорюючи сам себе

Купив машину за палець

Заступник начальника відділу Костя Симонов поспішає додому. Його собака, доберман Лінда, днями ощенилася. Для гірника це хороший шанс поправити фінансове становище. Кожного з щенят Костя збирається продати по 3 тисячі гривень.

- Тільки вчора подав оголошення на OLX, і сьогодні всіх хлопчиків повинні вже забрати, - з гордістю повідомляє він.

- Тільки вчора подав оголошення на OLX, і сьогодні всіх хлопчиків повинні вже забрати, - з гордістю повідомляє він

Костянтин живе в приватному будинку разом з дружиною, яка працює вчителькою математики. Вони одружилися 2 роки тому, але дітьми ще не обзавелися. Як пояснює Костя, спочатку треба встати на ноги.

Поруч з його одноповерховим будинком припаркований білий опель.

- Ось цю машину я купив за цей палець! - повідомляє хлопець, показуючи праву руку, в якій він тримає ключі від "Опеля".

На його розпухлому великому пальці немає нігтя і зяють шрами. Травму він отримав, коли рукавицю зажувало на конвеєрі. Відірваний палець вдалося пришити, і страховка покрила пластичну операцію. На лікування Костя витратив близько півроку.

Розведення цуценят - це не єдиний спосіб, за допомогою якого шахтар намагався вирішити фінансові труднощі. В тому числі, як і багато його колег, Симонов, намагався заробляти поїздками в Польщу - перевозив товари через кордон і займався їх реалізацією. Але в кінцевому підсумку його це сильно вимотало.

- Треба ж було паралельно ходити на роботу. Приходиш додому - їдеш в Польщу, тобто добу не спиш. Це небезпечно, тому що ти за кермом. Не дай бог заснути, - пояснює Костя.

Ще одне заняття, яке приносить Кості невеликий прибуток - це збір металобрухту за допомогою металошукача. Судячи з того, з яким ентузіазмом про нього розповідає Симонов, для нього це не тільки спосіб заробітку, а й розвага.

- Береш металошукач, йдеш по старим фермам, викопують металобрухт, отримуєш гроші. Дрібниця, а приємно, - повідомляє Костянтин і заливається сміхом.

Перед тим як попрощатися з шахтарем, питаю, чи не хоче він додати щось важливе, що обов'язково повинно потрапити в репортаж. Посмішку на засмаглому і неголеному особі Кістки Симонова змінює задумливий вираз.

- Що ще можна сказати? Просто хочеться працювати на тому підприємстві, до якого я звик, на якому подобається. А чи не шукати щастя за кордоном, тому що там його немає! Там ти щастя точно не знайдеш! Якось хочеться гідно заробляти в державі, в якому живеш. У мене дві вищі освіти, а отримую мізер. Я вважаю це не правильно. Я ж працюю чесно, я ж не пішов красти і не прошу чужого. Я працюю і хочу за свою роботу отримувати гідні засоби.

У тиші столичних кабінетів

Повернувшись до Києва, з'ясовую, що в Міністерстві енергетики та вугільної промисловості тема "Нововолинської №10" зараз на слуху. Нещодавно у відомстві почалася робота зі створення нового підрозділу під назвою "Директорат викопних видів палива". Очікується, що воно буде розробляти і реалізовувати державну політику щодо видобутку вугілля. Глава директорату Максим Федотов заявив, що рішення проблеми "Нововолинської №10" - це одна з перших завдань його підрозділи.

"Тепер питання: що робити з цією шахтою? Законсервувати (на утримання цього об'єкту щорічно йде 40-50 мільйонів гривень)? Або добудовувати? Якщо добудовувати, то за які гроші: бюджетні або бізнес-інвестиції? При цьому ми розуміємо, що від відповіді буде залежати не тільки доля цієї шахти, а взагалі чи будуть будуватися нові шахти в Україні. Вигідно будівництво нових шахт державі, або дешевше купувати вугілля за кордоном? ", - звернувся Федотов до своїх передплатників" Facebook ".

Що буде з шахтою найближчим часом, він не написав. У той час як 10 мільйонів, виділені на цей рік, уже майже витрачені, і гірники не бачили зарплати з березня. Щоб отримати інформацію про це, дзвоню прес-секретарю міністерства Ганні Дудці.

- О, я на цій шахті була. Приїжджала з міністром Демчишин, - весело відповідає Анна, радіючи чи своєї поінформованості, то чи спогадами про поїздку.

Згаданий нею Володимир Демчишин пішов у відставку в квітні 2016 року. Новий міністр Ігор Насалик, на відміну від попередника, за два роки так жодного разу в Нововолинську і не побував.

Через тиждень Анна надсилає відповідь на мій запит. У ньому говориться, що Міненерговугілля в цьому році звертався до Міністерства фінансів з проханням збільшити бюджетні виплати на "Нововолинську №10". Але Мінфін відмовив і порекомендував фінансувати шахту за рахунок приватних інвесторів, а не бюджету. Для цього Міністерство фінансів порадило включити "десятку" в список шахт, що підлягають приватизації.

Фонд держмайна 27 квітня видав наказ про включення "Нововолинської №10" до цього переліку.

"Слід зазначити, що пошуки потенційних інвесторів для фінансування добудови шахти або проведення процедури приватизації об'єкта незавершеного будівництва вимагають певного часу і не вирішують питання фінансового забезпечення будівництва шахти починаючи з травня поточного року, - справедливо помітила прес-служба Міністерства у відповіді на мій запит. - Для продовження будівництва шахти і підтримки об'єктів незавершеного будівництва в неаварійному стані поки що єдиним джерелом фінансування є кошти державного бюджету ".

У зв'язку з цим Міненеруголь повторно звернулося до Мінфіну з проханням збільшити виплати на "Нововолинську №10". Про результати цього звернення у відповіді на інформаційний запит не повідомляється.

Мій друге питання, яке я відправив в прес-службу Міністерства вугільної промисловості, залишився без конкретної відповіді. Питання це звучало так: чи буде завершено будівництво шахти і в які терміни це може статися? Від відповіді на нього в тому числі залежать долі тих, хто щодня спускається під землю, ризикуючи своїм життям і здоров'ям.

Олексій АРУНЯН, Роман ГУБА

Текст опублікованій в рамках журналістського проекту "Невидима праця" . Проект реалізовано за ПІДТРИМКИ Фонду ім. Рози Люксембург в Україні .

А ви не знаєте, як зв'язатися з авторами книги рекордів Гіннесса?
А в чому це задоволення?
Як ви живете, не отримуючи грошей місяцями?
Наскільки небезпечно працювати на вашій шахті?
А ви скільки тут працюєте?
А що вас тут утримує?
Не страшно спускатися в шахту?
Що ще можна сказати?
Тепер питання: що робити з цією шахтою?
Законсервувати (на утримання цього об'єкту щорічно йде 40-50 мільйонів гривень)?