«Здаючи в оренду особистий автомобіль, можна заробити до тисячі гривень в день»

Десять років тому вінничанин Ігор Добрянський почав свій перший бізнес з тисячею гривень у кишені. Природне підприємницьке чуття жодного разу не підвело його у виборі напрямку, і він успішно реалізував кілька проектів в рідному місті. У 2016 році задумався над тим, щоб зробити сервіс прокату автомобілів більш масштабним. Вкладати гроші в покупку нових машин не хотілося. Рішення прийшло під час ранкового тренування зі спортивної ходьби. Добрянський заснував інтернет-сервіс, який дозволяє власникам автомобілів заробити, здаючи своє авто в оренду, а туристам і мандрівникам - заощадити на послуги. У розробку платформи Ігор Добрянський з партнерами вклали 80 тисяч доларів власних інвестицій і до осені 2017 років запустили сервіс на території України. За останній місяць на сайті SizeCar зареєструвалося понад три тисячі осіб. За словами Добрянського, проектом вже зацікавилися американські інвестори, і команда тримає курс на ринок США.

- Я займаюся спортивною ходьбою близько п'яти років, - розповідає засновник компанії Ігор Добрянський про виникнення ідеї. - Щоранку проходжу приблизно десять кілометрів. Під час одного тренування мені і спало на думку, що можна здавати в оренду автомобілі місцевого населення через онлайн-платформу і заробляти на цьому свій відсоток. Таким чином виграють всі: власник автомобіля отримує пасивний дохід, орендар економить на вартості прокату близько сорока відсотків (адже у нас немає витрат, які несуть прокатні компанії, обслуговуючи свої автомобілі), а ми беремо двадцять відсотків комісії з транзакції. До того ж стаціонарні прокати представлені тільки в великих районних центрах, а такий сервіс доступний скрізь, де живуть люди, їздять машини і є Інтернет.

- Мені здається, на українському ринку такий проект може зіткнутися з проблемою недовіри. Багато хто не бажають ділитися своїм автомобілем з незнайомими людьми ...

- Така проблема є. Багато цінують свій автомобіль, майже як дружину. Ми пропонуємо власнику самостійно встановлювати психологічно комфортну суму застави, щоб дати свій автомобіль іншій людині. Я c командою створював сервіс, виходячи з власного досвіду, тому рекомендую встановлювати заставу в межах десяти відсотків від вартості автомобіля. Можна і більше, але треба розуміти, що від розміру застави залежать шанси здати машину в оренду. Також рекомендуємо страхувати автомобіль на повне КАСКО.

- Ви пропонуєте будь-якому власникові автомобіля здати свою машину в оренду незнайомим людям через SizeCar. Які гарантії, що машина повернеться в цілості?

- Ми верифікуємо користувача по його банківської картки, мобільному номеру і електронній пошті. Перевіряємо по базах Міжнародної асоціації автопрокатних компаній. Це приблизно 50 тисяч осіб з країн СНД, які коли-небудь брали автомобілі в оренду. Якщо за людиною числяться грішки, він буде в чорному списку. Тих, хто чистий, ми відзначаємо зеленої галочкою. Звичайно, виключити людський фактор ми не можемо.

Орендар, в свою чергу, керується системою відгуків. Поява негативного відгуку в профілі власника позбавить його шансу здати автомобіль повторно. Якщо ж власник автомобіля виявиться несумлінним і якось спробує смошенничать, ми будемо залучати правоохоронні органи та сприяти судового розгляду. У США взагалі все побудовано на відгуках. Ніхто не буде мати з вами справу, якщо у вас негативна історія. На це робимо ставку.

- Скільки в середньому може заробити власник автомобіля через сервіс?

- Залежить від ринкової вартості машини. Від 300 до 1000 гривень. Власник може сам встановлювати вартість, але ми розмістили на сайті калькулятор, який розраховує рекомендовану суму.

- Ви вже давно займаєтеся бізнесом, і SizeCar - не перший проект. З чого починали?

- Якийсь час я працював на невеликому підприємстві, що торгує металочерепицею і профнастилом. Очолював відділ продажів. Розібравшись в цій сфері, відкрив власний офіс. Це було десять років тому. Я почав свій перший бізнес з тисячею гривень у кишені. Домовився оплатити оренду офісу в кінці місяця. Бачив, як добре продаються матеріали, якими зібрався торгувати, і розумів, що відіб'ю оренду і зароблю в будь-якому випадку. Брав сімдесят відсотків передоплати, купував товар, інші тридцять відсотків, які були моєю маржею, отримував в кінці. Це був бізнес без вкладень. Продовжив по тій же схемі. Через півроку заробив на іномарку, через рік у мене була мережа офісів в районних центрах Вінниці. Крім мене, цими матеріалами там майже ніхто не торгував, і я зайняв монопольну позицію. А через два роки продав бізнес за суму, рівну річному виторгу. На ці гроші купив десяток машин економ-класу і почав здавати їх в оренду у Вінниці. Моїми клієнтами переважно були таксисти. Це досить гіркий досвід: клієнти йшли в запій, розбивали машини, не повертали гроші. Доводилося ходити по судах. Орендою також користувалися люди приїхали з сусідніх країн: Росії, Білорусії, Молдавії, часто - з Ізраїлю. Бувало, великі фірми орендували автомобіль для співробітника на тривалий час, і це були мої улюблені угоди, тому що платили відразу за кілька місяців.

Хотілося вкласти гроші ще кудись. Відправився в США подивитися, як там працює бізнес, почерпнути ідеї. Мене завжди цікавила сфера розваг. Любив кінематограф, дивився багато фільмів і шукав ідею, пов'язану з цим напрямком. Побувавши в американському кінотеатрі, де замість крісел були ліжка, вирішив відкрити такий же у Вінниці. Впорався за два тижні. Кінотеатр називався «Бродвей». У ньому було два зали: в одному - ліжка з балдахінами, в іншому - величезні крісла-мішки. Проект був дуже вдалий, зали завжди забиті. На руку зіграло і те, що найбільший кінотеатр міста якраз закрився на реставрацію і ніша виявилася вільна. Через два роки на ринок Вінниці зайшов великий гравець в мережі кінотеатрів, і потік людей зменшився. Я продав цей бізнес. Крім прокату і кінотеатру, у мене була IТ-компанія. Розуміючи, що це вигідний бізнес, я найняв фахівців з розробки мобільних додатків і сайтів, організував їм офіс. Знайшов агентів в США, які за певний відсоток шукали нам замовників на американському ринку. Проект вимагав з мого боку більше контролю і уваги, ніж я готовий був приділити. Його я теж продав.

* Ігор Добрянський (праворуч): «В Америці я познайомився з послом України в США Валерієм Чалим. Він пообіцяв допомогти в залученні інвестицій »

- Ваше ставлення до людей, яким подобається запускати проекти, але не керувати ними?

- Точно. Люблю налагодити всі процеси, а потім просто спостерігати за роботою готового проекту з боку. Я розмірковував над тим, як можна масштабувати мій прокатний бізнес, вийти за межі Вінниці, не купуючи нових автомобілів. Одна точка прокату коштує 60 тисяч доларів, плюс потрібно найняти директорів, навчити персонал ... Це занадто витратно. Тоді виникла ідея SizeCar.

- Як плануєте вивести проект на американський ринок і з чого почали роботу?

- Відразу орієнтувався на американський ринок. Там у мене був знайомий, якому я запропонував зайнятися пошуком інвестицій та просуванням проекту на території США. Ми познайомилися в 2014 році, під час моєї поїздки в Америку за програмою «Відкритий світ». Учасників програми, молодих соціально активних лідерів з усього світу, відбирає американський Конгрес і організовує семиденний ознайомчий тур по Сполучених Штатах Америки. Там ми познайомилися з послами та консулами, були на офіційній вечері з конгресменами та державними службовцями.

Через шість місяців стало зрозуміло, що з боку знайомого немає ніяких корисних для проекту дій, і нам довелося попрощатися з ним. Ми втратили дорогоцінний час. Для стартапу шість місяців - це величезний термін. З тих пір я ретельніше вибираю партнерів.

Минулого літа я презентував проект у Вашингтоні за підтримки посольства України, а також в Нью-Йорку і Бірмінгемі (штат Алабама). Дізнався, що з Вінниці до Вашингтона представляти свої інтереси відправляється делегація з представників декількох компаній: одного з найбільших виробників майонезу і австрійського підприємства з виробництва заморожених фруктів, що базується в Вінниці. Я наполегливо писав у «Фейсбук» меру Вінниці, що хотів би представити вінницький стартап в США. Був приємно здивований відкритістю нашої влади і підтримкою стартаперів на місцевому рівні. Мене включили до складу делегації з умовою, що всі витрати за свою поїздку оплачую самостійно. Наполегливість - необхідна якість для досягнення успіху. Домагаючись чогось, необхідно використовувати всі можливі канали комунікацій і не відступати. Рано чи пізно отримаєте результат.

З Вашингтона я вже самостійно вилетів в Нью-Йорк. У США проводиться багато заходів, на яких будь-який бажаючий може безкоштовно презентувати свій проект, поспілкуватися з людьми, залученими в стартаперскую середу, познайомитися з венчурними інвесторами і навіть випити пива з мером Нью-Йорка. Всі вони дуже відкриті люди, спілкуючись з якими не відчуваєш ніяких кордонів. Я також виступив на масштабної зустрічі з представниками всіх великих корпорацій штату Алабама, організованої бізнес-альянсом міста Бірмінгем, і побачив інтерес з боку потенційних американських інвесторів.

Познайомився з послом України в США Валерієм Чалим. Він пообіцяв через консульство допомогти в залученні інвестицій і направити мою заявку в венчурні фонди в усі штати. Залишалося запустити сервіс на території України, відпрацювати всі помилки і продемонструвати готове рішення інвесторам, що ми і зробили до осені 2017 року.

- Скільки ще плануєте вкласти в проект і коли розраховуєте вийти на окупність?

- Ми пропонуємо десять відсотків компанії за 250 тисяч доларів. Цієї суми вистачить, щоб вирости і залучати наступний раунд в розмірі декількох мільйонів доларів. Окупитися плануємо через два-три роки.

Зараз активно подаємо заявки в американські акселератори. Вони дають все, щоб зростити успішний проект і збільшити ваші обсяги продажів: 140 тисяч доларів і три місяці навчання, як правильно вивести продукт на американський ринок. Натомість беруть всього сім відсотків компанії. Робимо ставку на Нью-Йоркський акселератор з головним офісом на Манхеттені.

Для порівняння: акселератори в Україні пропонують 20 тисяч доларів за 49 відсотків компанії.

Читайте нас в Telegram-каналі , Facebook і Twitter