Щиро співчуваю тим нещасним, а особливо діткам, які коли-небудь були в Брестській дитячої обласної лікарні.
Як мами в дитяче УЗ я потрапила вперше. Період адаптації до лікарняного ліжка надихнув мене на цю замітку, яку я спершу не збиралася виставляти на загальне обговорення. Накипіло.
Благо, як, заявили представники медперсоналу при нашому прийомі, ця ліжко для нас знайшлася, і мені не довелося проводити ночі на стільцях. Перебуваючи в природному для мого становища шоці, працівники УЗ продовжили ознайомити мене з принадами місцевого правопорядку. Стандартно дали мені підписати папери, які прочитати я не встигла, та й власне не пропонували, лише, повідомили про те, що пити курити не можна (мабуть я дійсно погано виглядала), а ось дотримувати порядок в палаті і підпорядковуватися внутрішньому розпорядку - святий обов'язок. Однак, час було вже пізніше, та й хвороба дитини мене порядком вимотала, без зайвих питань я все підписала. Потім нам видали подушку і ковдру.
Перепрошую за подробиці, але перед сном вирішили відвідати місцевий санвузол. Нас природно попередили, про те, що там тільки прибрали. Усередині бездоганної чистоти, виявилася така ж ідеально бездоганна калюжа, яка намагалася сховатися на підлозі за бачком унітазу. Та ось тільки не вийшло. При виході нас чекала санітарка. Я, звичайно, поспішила попередити її, що у вбиральні мокра підлога, при цьому додавши, що це не ми. Далі, зі слів цієї жінки нам стало відомо, що за цих пару секунд ми встигли в туалеті прийняти душ. Ну, да ладно, не буду ж я з нею вступати в дебати.
На ранок санітарка виявилася полюбезнее. Випадково зустрівшись в коридорі зі мною і з сестрою-господаркою вона привселюдно оголосила останньої, що в санвузлі тече бачок. Я прийняла це як своєрідне вибачення і в цю ж мить перестала себе вважати злочинцем. Як виявилося - ненадовго, а саме до того моменту, поки у мене не розрядився мобільник.
У пошуках 220 вольт
Видимих розеток у відділенні виявилося майже два десятка, по-моєму, 17 штук. У палаті жодної, але мене це не збентежило. За командою вийшовши з палати дивлюся: частина коридорних розеток зайнята. Нічого не підозрюючи я приєдналася до «ранкової зарядки».
Через нетривалий час повз пролітає жінка в білому халаті і так само швидко і недбало висмикує всі пристрої. Однак, повернуся до власноруч підписаних паперів. За словами матусь, в них, в числі інших заборон, прописано табу на зарядку мобільних телефонів. Така специфічна економія електроенергії в УЗ, в яке надходять дітлахи з усієї нашої області? На мій погляд - жорстко. Тим більше на власному досвіді знаю, що в подібних закладах тільки для дорослої категорії населення розетки передбачені в самих же палатах. Потім з'ясувалося, що зарядити мобільник складно, але можливо і найцікавіше, що в певний час доби. Правила є правила.
Дочекалася я години «Х» і тут нове відкриття: з усіх видимих розеток функціонує менша половина, при цьому, в залежності від персоналу ця половина ще половину на половину. Не зрозуміло. Але, каюсь, і в порушення встановленого порядку я все ж спробувала знайти доступ до електрики. Дітлахи вказали на палату №10. Знайшла її не відразу. Вона виявилася не в самому відділенні, а біля їдальні. Попередньо постукавши, відкрила двері і з жахом побачила спину тієї самої санітарки, яка не встигла ще подивитися в мою сторону. Я поспішила піти. Не встигла. Ззаду на мене налетіла медсестра. Жінка бальзаківського віку прокричала мені: «Вийшла звідси!». Чесно кажучи, таке звернення мене дуже образило. Видихнувши, я тактовно спробувала пояснити їй, що так розмовляти з пацієнтами, швидше за все не правильно. Але природно, до її вух мій посил так і не дійшов. Так я дізналася, як же дістало цю нещасну жінку все людство, яке ходить по тій же потребі, в цю саму палату, яка навіть не нашого відділення і т.д. і т.п. У підсумку, особисто я вибачилася за такий зухвалий вчинок ... Слава Богу, що я не встигла зайти, а то ці жінки в білих халатах, та на мене одну ... навіть страшно подумати! Пощастило, але осад залишився ...
Від нової зміни персоналу, як мені здалося, більш адекватних медсестер, я не навмисне почула слова обурення на адресу попередньої зміни з приводу відключення розеток. Несподіванкою цього дня стали дві заклеєні робочі розетки. Про цей факт я поспішила розповісти всім своїм рідним і близьким. Після закінчення чергування розетки були звільнені! Ура.
Трохи про себе. Я - брестчанка, колись давно я не раз потрапляла сюди, причому в самі різні відділення, але такого ставлення медсестер пригадати не можу. Разом з цим хочу подякувати лікарям за їхню роботу, тактовність і ставлення до пацієнтів. Але ось «сестрички» і гардеробниці - це так! До слова, в хол я спустилася тільки раз і цього виявилося достатнім. Вже краще «лежати» в відділенні і сподівається, що в інших містечках цієї лікарні все ж працюють привітні, доброзичливі сестрички, які, проходячи повз неодмінно підбадьорять хворої дитини, посміхнуться і скажуть: «Швидше одужуй, синку!»
PS Думаю, поділитися своїми враженнями можуть як діти, так і їхні батьки. Тільки хотілося б ще відзначити, що особисто я впевнена, що ці майбутні бабусі з числа медперсоналу неодмінно будуть нарікати на грубість і погане виховання підростаючого покоління, ось тільки про свою поведінку вони швидше за все і не згадають. Для освіти населення зробила фото внутрішнього розпорядку для пацієнтів.
Мама Олександра спеціально для соціального порталу Реальний Брест
Схожі статті:
→ Рідні загиблої 21-річної Ірини Тромзи: чому лікарі не викликали відразу «швидку»?
Така специфічна економія електроенергії в УЗ, в яке надходять дітлахи з усієї нашої області?