19.08.2016, 15:37:31
Войти Зарегистрироваться
Авторизация на сайте

Ваш логин:

Ваш пароль:

Забыли пароль?

Навигация
Новости
Архив новостей
Реклама
Календарь событий
Right Left

Закарпатське золото-2: В пошуках "клондайку"

Більшість істориків відносять початок історії закарпатського золота до XVII століття, коли турки, які окупували край разом з Угорщиною, до якої він тоді належав, примусили полонених слов'ян працювати на рудниках гори Мужіївській неподалік Берегово (назва гори походить від села Мужієво, її також називають Велика Берегівська або ж Кукля, - Ред).

Сучасні фахівці-геологи згодом дивувалися професіоналізму своїх турецьких "колег" - ті змушували рити штольні не аби де, а прямо по золотих жилах між каоліновими покладами. До початку промислового видобутку руди в горі зберігалися залишки турецьких вироблення, зрідка знаходили навіть тодішній примітивний тогочасний рудокопний інвентар (кайла, керамічні свічники, металеві лампади тощо). Пізніше ні австро-угорська, ні чеська, ні хортистська угорська влада не цікавилася закарпатським золотом - настільки вдало турки зняли всі золоті "вершки". Окремі джерела стверджують, що за 200 років вони вивезли близько 20 тонн дорогоцінного металу.

За радянської влади родовище на всякий випадок вивчала Закарпатська геологорозвідувальна експедиція, було побудовано кілька розвідувальних шахт і штолень. Однак про промислове освоєння тоді не йшлося. Його розгорнули при незалежній Україні, коли на Мужіївський золоторудник спочатку покладали великі економічні надії, які згодом були поховані через скарги місцевого населення на екологічні наслідки видобутку жовтого металу.

З часів, коли турки шукали золото, на Великий Берегівської горі стали відомі каолінові шахти. Тут і понині можна знайти кілька штолень, серед яких є і занедбані, і з перспективою подальшої промислового видобутку каоліну. З цього мінералу, який дуже цінувався за часів Австро-Угорщини, виробляли розкішну посуд. Краєзнавцю Олександру Богданову, який розповів кореспонденту Depo.Закарпатье історію цих копалень, пощастило побувати на недавно відновленому руднику. Він не виключає, що, можливо, комусь і пощастить знову потрапити на золоту жилу.

Геологи поділяють два періоди, коли на Берегівщині добували золото. У перший це були несистемні видобутку в вузьких щілинах, де люди з примітивними ознаками шукали дорогоцінний метал. Другий період - це прямі, геометричної форми гірські підземні виробки.

Технологія видобутку відрізняється тільки тим, що колись це була важка фізична робота, в невисоких (метр-півтора) шахтах. В ті часи не було спеціальних насосів для закачування і відкачування повітря, тому зазвичай копали дві паралельні горизонтальні шахти одна над іншою. Верхня виходила на золотоносну породу, на нижню же робився колодязь, куди скидали грунт і руда, яку з того грунту і витягали.

У наш час золото вилучають за допомогою буро-вибухових робіт, механічного дроблення і сучасних приладів. Саме завдяки сучасним технологіям геологи можуть стверджувати, що на детально вивчений Мужіївському родовищі стародавні рудокопи не дісталися до головного золота. Про це ще в 2010 році розповідав тодішній начальник Закарпатської геологорозвідувальної експедиції Василь Шклянка. З його слів, вони зібрали самородне золото на поверхні, з вмістом десятки грам на тонну, де золотини досягали розміру до 12 мм. Дрібне ж золото не вилучали. Його видобуток і нині вважають нерентабельним. А розробка інших основних покладів впирається в стіну дорожнечі з екологічних позицій.

Золото на Закарпатті не тільки копали, але і намивали. Подейкують, що таким способом його добували на Перечинщині та Хустщині, але про великі поклади в тих місцях годі й казати. Таке золото шукали в піщано-гравійних відкладеннях, які з'являються внаслідок многостолетнего вимивання водою з рудних тіл і частково переносяться тієї ж водою. Це завжди дрібне золото, великих самородків практично не знаходили.

Промивали золото з русла річки Тиса на Рахівщині, де знайдені поклади золота більш давнього і найвищого ґатунку, ніж на Берегівщині.

Чи не найбільш легендарним місцем, де золото дійсно "намивали" в кінці XIX століття, став північ Мукачівщини в околицях села Герцівці. Розповідаючи про цю історію, професор Ужгородського національного університету Федір Шандор запевняє, що місцевість з струмками настільки приваблювала золотошукачів, яка отримала назву закарпатського "Клондайку", адже саме на ньому свого часу - а саме рівно 120 років тому - американці випробовували долю відрами, лопатами , корками і звичайними мисочками. Звичайно, фортуна посміхалася далеко не всім: потрібно було попрацювати до півроку-року, щоб знайти щось. Як в лотереї, щастило одиницям, але така удача викликала ажіотаж у тисяч авантюристів.

У той період австро-угорський уряд дивилося на явище закарпатської золотої лихоманки крізь пальці, адже були більш нагальні проблеми в дуалістичної монархії. Тому спроби бідноти розжитися бодай чимось часто висміювалися навіть в пресі. Незважаючи на це, на околицях "Клондайку" утворилася певна інфраструктура: міні-магазини, супровідний маленький бізнес, літні табори тощо. Люди завжди шукали легкий шлях до добування хліба насущного, замість того, щоб працювати. Тому й виникали легенди про скарби повстанців, принцес, королів, що вимила річка.

Закарпатський Клондайк помер на початку ХХ століття. У 1910-1930 роки угорські та чеські геологи робили на Мукачівщині безрезультатні спроби знайти золото. Втім, завдяки цим пошукам в краї знайшли чимало покладів інших мінералів і корисних копалин (Унгвар, гранат, родоніт, каолін), які стали візитною карткою Закарпаття. Так чи інакше, а тодішні шукачі зробили свій внесок в історію геології краю, з якої, щоправда, не завжди погоджуються історики-науковці.

Там, де є поклади золота, завжди будуть поклади інших копалин, зокрема срібла. Одна з таких штолень, оповита легендами, розташована поблизу урочища Кам'янка, за селом Осій на Іршавщині. За однією з версій, в середньовіччі тут добували срібну руду. Вхід в неї обладнаний ченцями місцевого монастиря. Від цього і відбувається друга версія походження легенди, по якій печера - ні що інше як стародавнє поселення ченців. Однак в окремих закарпатських геологів є рукописи георазведчіков півстолітньої давності, які свідчать, що поклади срібла в місцевості таки могли бути. Так чи інакше, доля розпорядилася таки відсутністю промислового видобутку срібла на Іршавщині.